Роздуми над Словом життя Мт. 5,20

«Кажу бо вам, що коли ви своєю праведністю не перевищите книжників та фарисеїв, не ввійдете в Царство небесне»

Щоб щиро говорити про любов, необхідно спершу покласти основу, якою є праведність, тобто справедливість. Адже сьогодні часто говорять про любов, вживаючи це слово у різних формах, але під цим терміном багато хто уявляє собі все, крім справжньої любові. Справедливість щодо Бога означає давати Йому те, що Йому належить – перше місце в нашому житті, справжню пошану, підпорядкування Йому та дотримування Його законів і заповідей. А також ми зобов’язані дотримуватися справедливості щодо наших ближніх. На жаль, багато християн, і навіть богопосвячених осіб, не мають правильного розуміння справедливості щодо ближніх. Сучасна тенденція – оцінювати все лише суб’єктивно, з погляду егоцентризму – свого добра і своїх прав. Багато людей повністю ігнорують права ближнього і його добро. Через це виникають сварки, розбрат, ненависть тощо. Людина може дивитися на справедливість лише через окуляри егоїзму: від ближнього вимагає максимуму ‒ і навіть того, на що не має права, але сама не дотримується щодо ближнього жодної справедливості. Мабуть, подібну мірку мали й фарисеї, які перед людьми виглядали як зразок побожності та дотримування Божих законів, але Ісус застерігає від їхньої «праведності», кажучи: «Коли ви своєю праведністю не перевищите книжників та фарисеїв, не ввійдете в Царство небесне». Те, що людина робить помилки ‒ це одна річ, але інша річ ‒ чи готова вона признавати свої помилки, виправляти їх і вчитися на них.

Святе Письмо говорить про Божу праведність і справедливість: «…щоб Христа придбати і опинитися в Ньому не з праведністю моєю, що від Закону, а з тією, що через віру в Христа, з праведністю, що від Бога ‒ від віри» (Флп. 3,9). Ісус задовольнив справедливість, померши за наші гріхи. Тому ми, які віримо в Нього, маємо в Ньому прощення гріхів і спасіння. Це є Божа справедливість. Ісус надолужив за всі наші гріхи. Ми самі, без Христа, не можемо спастися лише своїми ділами. Поганські системи базуються на різних аскезах і ведуть до самоспасительності. Але це фальшива дорога, яка веде до самообожнення і гордості. Основою для прийняття Божої справедливості є правдива покора ‒ признати свої гріхи, віддати їх Ісусові, а тоді старатися перебувати в єдності з Ним аж до кінця нашого життя. Якщо впадемо, мусимо якнайшвидше встати і продовжувати йти тією дорогою, якою є Ісус. Це дорога спасіння та життя. Без прийняття цієї Божої справедливості ніхто не буде спасенний. Потрібно це знати. Хто не приймає Христа, той не приймає і Божої справедливості, в якій ми виправдані і в якій справедливо заплачено за наші гріхи.