NewsLetters
4

Слово життя Ів. 16,32

«Ось надходить година ‒ і тепер вона, ‒ коли ви розсієтеся кожен у свій бік, а Мене самого полишите. Та Я не сам, бо зі Мною Отець»

У грецькому оригіналі Святого Письма сказано, що «кожен розсіється», і по-грецьки додається: «eis ta idia», тобто «до свого найвласнішого». Термін «eis ta idia» в Євангелії від Івана використовується ще один раз, а саме для описання того моменту, коли Ісус передає учневі Свою Матір. Ісус сказав: «Ось Мати твоя!». Апостол і євангелист Іван, який стояв під хрестом і який особисто чув це слово, написав: «І від тієї години учень прийняв Її – eis ta idia – до свого найвласнішого». Тобто можемо сказати «до свого нутра». Для цього був потрібен вчинок віри. Йшлося про духовну трансплантацію нового серця. В нас перебуває ‒ як у своїх нащадках ‒ перша жінка Єва разом з генетичним кодом первородного гріха. Ми можемо порівняти його з духовною мРНК диявольської вакцини, що передає духовну отруту, яка називається гріх. Кожен день ми бачимо, як в нас діє первородний гріх, а це є найбільша реальність.

Учень ‒ це той, хто заради Христа і Євангелія покинув усе, що тримав своїм мисленням і своєю владою, тобто все привласнювання людей і майна. Він виконує перше блаженство, втрачаючи навіть свою душу: «Блаженні вбогі духом». Учень під хрестом прийняв до свого найвласнішого Ісусову Матір і таким чином дав простір, щоб саме до цього найвласнішого, найглибшого в його нутрі, через цю нову Єву (Ісусову Матір) могла увійти Божа благодать. Тоді через неї може діяти Божий Дух, щоб в нас через віру не лише був зачатий, але й народився сам Христос. В нас, тобто в нашому духовному єстві, Він має рости. В Ньому ми маємо бути вкорінені (Кол. 2) і в Ньому маємо приносити плоди. Вперше Христос прийшов через Марію і Святого Духа. Христос рождається! Він знову народжується в нас через Марію і Святого Духа. Саме тому Ісус на Голготі, як заповіт, дав нам Свою Матір. Ми повинні приймати її духовну сутність до нашого духа. Вона є повна благодаті, кехарітомене (Лк. 1). Вона як мати навчає нас, своїх духовних дітей, ходити у вірі й довірі до Бога. На фізичному рівні матір вчить дитину основних людських проявів: вчить її ходити, говорити, вчить відрізняти добро від зла, щоб дитина не завдала собі шкоди і вміла орієнтуватися у світі. Ісусова Мати вчить нас орієнтуватися в духовному світі, де нам ставить перешкоди дух брехні та його ангели темряви, які намагаються обманути нас, щоб ми завдали шкоду собі та іншим. Отже, основна чеснота ‒ здатність повчитися, тобто покора. Хто не хоче вчитися від мудрого, залишиться дурним. Крім того, це ознака гордості і духовного склерозу. Марія є для нас прикладом покори. Тільки покорою ми можемо перемагати диявола та його злих ангелів, демонів. Якщо ми тримаємося Марії, Божої Матері, то можемо виганяти демонів. Духовна сила, яку обіцяв нам Ісус, служитиме нам, а через нас також іншим. Тоді ми не тільки матимемо силу виганяти і перемагати демонів, але також матимемо силу мудро орієнтуватися, вказувати на їхні пастки і наперед викривати їх, не дозволити їм поневолити нас і затягнути під владу брехні та гордині нашого егоїзму, тобто духовного центру зла, первородного гріха в нас. Тому нам слід щодня не лише коротко звертатися до Ісусової Матері чи молитися до Неї, але й щодня маємо знову приймати Її коротким актом віри до свого найвласнішого, до глибин свого нутра, eis ta idia.

У Євангелії від Івана (16 глава 32 вірш) сказано, що Ісус ввечері перед Своєю смертю провіщає апостолам, що невдовзі, ще цієї ночі, вони розсіються, відкриються страху, тобто впустять до свого найвласнішого владу его, яке не вірить Богові і не підкоряється Йому. Воно замикається в собі, перебуває без Бога і не довіряє Йому. Святі мученики в найважчі хвилини найжахливіших мук не відкривалися страху, але стояли у вірі та в глибокому мирі, і в цьому найбільшому стражданні були з’єднані з Ісусом. У їхньому «eis ta idia» був Христос – так, через Марію та Святого Духа.

Першим з апостолів, хто подолав страх, був апостол Іван. По-перше, він стояв під хрестом, тобто не відкрився страху, а по-друге, він мав відвагу прийти з Петром в неділю вранці до відкритого гробу. Він перший повірив у Христове воскресіння. Ісус не з’явився йому, як апостолу Петру, Іван повірив і без видіння. Того ж дня ввечері Ісус з’явився іншим апостолам.

Це слово Боже, сказане до апостолів, часто стосується і нас: «Ось надходить година ‒ і тепер вона, ‒ коли ви розсієтеся кожен до свого найвласнішого (eis ta idia), а Мене самого полишите». Це для нас болісне провіщення про те, що може статися, що в кризовий момент ми можемо відкритися страху і зрадити Ісуса. Така небезпека загрожує кожній людині. Але якщо ми вже наперед знаємо, що така небезпека існує, то можемо внутрішньо підготуватися. Внутрішня підготовка полягає в тому, що ми повинні серйозно рахуватися і з переслідуванням та навіть з мученицькою смертю. Якщо ми з цим серйозно не рахуємося і постійно бажатимемо щось рятувати, то існує загроза, що врешті втратимо все. Страх буде змушувати нас робити поступові кроки самознищення, а з кожним кроком все важче і важче повертатися назад. Це бачимо і на прикладі ковід-афери. Логіка наче зникла. Проявилася нездатність відстоювати правду, називати зло злом, а добро добром. Багато людей стали на службу духу брехні та смерті. Ми перебуваємо у важливій боротьбі, йдеться про вічність. Тому потрібно, щоб у своє eis ta idia ми приймали Ісусову Матір, яка своєю покорою демаскує пекельного змія і наступає йому на голову. Інакше в наше eis ta idia увійде страх і наше его виступить проти нас, для нашого самознищення. Нам треба бути борцями Христа, цим боремося також за себе самих та за вінець вічної слави. Прикладом для нас є тисячі святих і мучеників, які випередили нас у цій боротьбі.

Підписатися на розсилку нових публікацій від ВВП

mailerlite.com/webforms/landing/b9p8t8