Clicks13
NewsLetters
Слово Патріарха Іллі на свято Христа Царя. «І ввійшов Пилат знов у преторію, закликав Ісуса і каже до Нього: „Ти цар юдейський?” Ісус же у відповідь: „Кажеш те від себе, а чи інші про Мене так тобі …More
Слово Патріарха Іллі на свято Христа Царя.

«І ввійшов Пилат знов у преторію, закликав Ісуса і каже до Нього: „Ти цар юдейський?” Ісус же у відповідь: „Кажеш те від себе, а чи інші про Мене так тобі оповіли?” „Хіба ж я юдей? – озвався Пилат. – Народ Твій і первосвященики передали Тебе мені. Що Ти таке зробив?” „Царство Моє не від світу цього, – відрік Ісус. – Було б Моє царство від цього світу, то сторожа Моя була б воювала, щоби Мене не видали юдеям. Але не звідсіля Моє царство.” „То Ти таки цар?” – мовив до Нього Пилат. І відповів Ісус: „Ти кажеш, що Я цар. Я на те уродився і прийшов у світ, щоб свідчити істину. Кожен, хто від істини, слухає голос Мій”» (Ів. 18,33-37).

Існує царство земне і царство небесне. Земні царі приходять і відходять. Наприклад, останнім російським царем був Микола II. Більшовики розстріляли його і всю його родину. Після нього вже не було жодного царя. Однак прийшли інші вожді та правителі, такі як Ленін і Сталін, але їхня влада також впала. Тут, в Європі, була ще Австро-Угорська монархія. До неї входила і Галичина, Чехія та Словаччина, а також країни колишньої Югославії – Сербія, Хорватія, Словенія та ін. Однак ця імперія також впала. Впав і Німецький рейх з його вождем Гітлером. Зараз є демократія, але по суті це далі всього лиш людська влада. В Азії також приходили і відходили різні династії, наприклад, династія китайських імператорів. Після них настав комунізм зі своїми вождями. Одним із них був Мао Цзедун. Після його смерті прийшли інші, але і їх вже немає. Усі правителі та влади проминають.
Але є одне царство, яке є вічним. Там є лише один Цар – і Він є на віки вічні. Це Ісус Христос. Йому служить духовний світ, усі ангели, архангели, серафими, а також духи праведників – це ті, які тут, на землі, пройшли випробуванням і вистояли. І ангели, які перебувають у цьому царстві, пройшли через випробування і вистояли. Тому вони є у Божій славі. Інші ангели, які не вистояли, опинились у вічному проклятті, у пеклі, і тепер вони є демонами. Їхнє випробування відбулося в один момент. Одні з них обрали Бога, інші виступили проти Нього. Ці істоти надзвичайно розумні і не мають фізичного тіла. Вони не такі, як ми, що страждаємо від хвороб, болів, смутків... Ми повинні нести своє тіло, від якого врешті залишиться лише трохи пороху. Але Бог одного дня його воскресить. У цьому тілі діє отрута первородного гріха, яка веде нас до смерті. Боже слово про це каже: «Заплата за гріх – смерть» (Рим. 6,23). Ми всі це успадковуємо. Наше життя також є випробуванням, і ми проходимо через нього, як і ангели.

Бог створив нас і дав нам більшу гідність, ніж мають ангели, архангели чи серафими. Чому? Бо той Цар слави, який є понад ангелами і серафимами, не став ангелом, щоб відкупити ангелів, а став людиною. Він взяв на Себе людське тіло, щоб заплатити за наші гріхи і звершити справедливість.

Отож кожен з нас стоїть перед рішенням: або прийме Ісуса і спасіння в Ньому, або відкине Його і буде навіки засуджений. Бо до неба ніхто не увійде без Ісуса. Упалі ангели не мали тіла і прийняли рішення за одну мить. І в цю мить ангели стали демонами. Кожна душа – і дитини, і буддиста – повинна прийняти рішення, як розкаяний чи нерозкаяний розбійник. Ні в кому іншому немає спасіння, тільки в Ісусі Христі!

Зло, яке ми робимо, виходить з нас, з отруйного кореня, який ми успадкували від Адама та Єви. Господь Ісус сказав: «З нутра бо, з серця людини, виходять недобрі намисли, розпуста, злодійство, вбивство, перелюби, загребущість, лукавство, обман, безсоромність, заздрий погляд, наклеп, бундючність, безглуздя. Уся ця погань виходить із нутра й осквернює людину» (Мр. 7,21-23).

Отож, з одного боку гріх проявляється тілесністю, гедонізмом, а з іншого боку – гордістю, демонічним началом в нас. Тому Бог допускає на нас всілякі випробування, удари, хвороби, щоб ми опам’яталися і почали боротися за своє спасіння. Чому Бог іноді веде нас саме так – це таїнство. Ми повинні за все дякувати, не тільки за добро, але й за всі проблеми. Коли будемо це робити, Бог покаже нам, яке добро це принесло. Колись побачимо, що це послужило для нашого очищення. Ми не повинні залишатися в смутку та гіркоті. Як тільки покірно станемо перед Богом і почнемо Йому дякувати, Він вирішить наші проблеми або дасть нам світло і покаже, для чого це було корисним. На все ми повинні дивитися з перспективи вічності. Ми тут не для того, щоб добре провести час, а потім іти до пекла. Наша мета – любити Бога і спасти свою душу. Любов до Бога проявляється самозреченням – не лише у тілесній області, де діють невпорядковані пристрасті, які тягнуть людину до залежності; любов проявляється також через зречення своєї власної волі.

Божий провід і сенс страждань часто для нас є таїнством, але зрозуміло, що Бог бажає нашого спасіння. Ми цього хочемо, але одночасно не хочемо. Для свого спасіння ми майже нічого не робимо. Зазвичай швидше робимо прямо протилежне. Чому? Бо це робить гріх, який є в нас, та отрута, яка постійно водить нас за ніс та відводить на хибні шляхи, які, однак, не ведуть до вічної мети. А наша мета – Боже царство.

Святкуємо свято Христа Царя. Чи Ісус дійсно є мій Господь і мій Бог, мій Цар? Треба шукати Його царство, щодня шукати волю нашого Царя і виконувати її.

Свята Тереза Авільська мала такий принцип: приймаючи рішення, вона вибирала те, що було важче, бо знала, що «стара людина» (наша порушена гріхом природа) завжди шукає свої вигоди. Це гарний принцип, але навіть цим «стара людина» може зловжити: вона здатна плекати і своєрідне страдництво, але потім часто потрапляє в пастку, і це закінчується погано.

З досвіду можу сказати, що бувають ситуації, коли людина безпорадна і не знає, що робити. У певній ситуації мусить стати перед Богом, як жебрак, і щиро шукати Божу волю. Одного разу має обрати легшу дорогу і таким чином захистити себе, наприклад, від втрати здоров’я. Іншого разу потрібно зректися себе і відкинути простіший варіант. Програма святості не є в наших руках. Якщо б ми мали її в своїх руках, то «стара людина» і в цьому реалізувалась би. Це наче ходити по воді. Але це має значення, тому що Бог хоче, щоб ми дійсно були ведені Святим Духом. Але щоб ми були ведені Святим Духом, спочатку мусимо навчитися певного самозречення, самодисципліни з любові до Ісуса. Адже коли людина розпещена і не спроможна принести навіть найменшої жертви, то постійно буде обирати лише те, що їй подобається. Тому здорове виховання, може і трохи спартанське, є дуже корисним. А якщо людина має ще й здорові засади, то це більше, ніж якщо б здобула матеріальні скарби. Тоді їй легко жити. Але мусить іти за Ісусом.

Ще важче, ніж зовнішнє самозречення – це зрікатися свого «я» щодня в дрібних ситуаціях, і то аж до смерті. Це є чистилище тут, на землі, але тоді в годину смерті можемо не боятися. Ми скажемо Ісусові: «Господи, я вірно йшов за Тобою, я не втрачав днів свого життя. Ти ставив мене у ситуації, в яких я старався шукати і виконувати Твою волю». Божу волю потрібно шукати. Бо для одного Божою волею є щось одне, а для іншого – щось цілком інше.

Тепер поставмо собі питання: Хто є моїм царем? Гріх, який є в мені, чи Ісус? А потім ще одне питання: Кому я служу? Ісусу Христу, який є Царем над ангелами та святими, чи дияволу, який обманює мене і тягне до вічної погибелі? Це основне питання, яке кожен з нас повинен ставити собі знову і знову. Отож, кому насправді я служу? Якщо служу своєму его, це означає, що служу отруті, яка є в мені та повільно тягне мене вниз. Вона затьмарює розум, дає фальшиве світло, так що людина переконана, що робить добро, але по суті обманює саму себе і робить зло. Тоді вже не відрізняє правди від брехні та йде широкою дорогою до загибелі.

Тому дійсно потрібно, щоб ми зупинилися і запитали себе: «Куди насправді я йду? Чи йду правильним шляхом? Чи я є на вузькій дорозі, якою є Ісус Христос, чи це вже широка дорога світу? Кого я наслідую? За ким іду? Хто є моїм царем? Ісус чи гріх? Дух правди чи дух брехні?»

Ми повинні служити вічному Цареві, який дасть нам нагороду, Ісусові Христові – Цареві, який помер за нас, пролив Свою кров і визволив нас із духовної отрути, з неволі гріха, який тримає нас у своїй владі. Він любить нас більше, ніж ми самі себе. Божа любов втілилася в Ісусі Христі. У Ньому є повнота Божества, мудрості і знання. Все залежить від одного: чи маємо Ісуса, чи не маємо. Якщо не маємо, то навіть володіючи цілим світом ми є найбільшими злидарями, бо колись і так все втратимо. Але якщо маємо Ісуса, якщо Він є нашим Царем, то у Ньому маємо все і будемо брати участь у Його вічному царстві.

Візантійський Вселенський (Католицький) Патріархат (ВВП) ‒ це спільнота монахів, священиків та єпископів, що мешкають у монастирях. Очолює ВВП Патріарх Ілля з двома єпископами-секретарями: + Тимотеєм і + Методієм. ВВП виник з необхідності захищати основні істини християнської віри від єресей і апостазії. Псевдо-папу Бергольйо ВВП не визнає і не підпорядковується йому.