Clicks10
NewsLetters

ВВП: Переісточення у Східній і Західній Літургії (як пережити таїнство віри)



(Примітка: епіклеза = призивання Святого Духа; анамнеза = спогад смерті, воскресіння...; антифон = спів; слова установлення: «Це Тіло Моє... Кров Моя...»; освячення = перемінення дарів; адорація = глибоке поклоніння та з’єднання з розп’ятим Ісусом.)

Епіклеза у Східній і Західній Літургії

У Східній Літургії
Христові слова установлення та епіклези, хоча й розділені в часі, становлять одну духовну цілісність. Їхнім довершенням є освячення (переісточення).

У Західній Літургії епіклеза (прикликання Святого Духа) ‒ чи то виражена імпліцитно, чи словесно ‒ є перед Христовими словами установлення. Коли священик промовляє Христові слова, Святий Дух таїнственним способом уприсутнює на престолі Христову жертву на Голготі. Тут також є дві умови для освячення: слова установлення та епіклеза ‒ дія Святого Духа, без якої таїнство було б недійсним.

А) Східна Літургія: Слова установлення священик промовляє або співає. Після слів установлення слідує анамнеза, яку священик промовляє тихо або голосно; він згадує: «Хрест, смерть, гріб, воскресіння...».

Після анамнези хор починає співати антифон «Тебе оспівуємо» і співає протягом усього часу аж до довершення освячення під час епіклези. У деяких монастирях під час анамнези або після неї при співі антифону священик клякає перед престолом і коротко просить про дар Святого Духа для себе і для людей: «Зішли Духа Твого Святого на нас». Тоді встає, підходить до престолу і тихо промовляє епіклезу над дарами: «І сотвори (Боже, Твоїм Духом) хліб цей чесним Тілом Христа Твого!», а далі тихо промовляє: «А те, що в чаші цій, (сотвори Твоїм Духом) чесною Кров’ю Христа Твого!». Єпіклеза завершується словами: «(Боже, Ти) перетворивши (дари) Духом Твоїм Святим. Амінь. Амінь. Амінь».

Під час цього співається антифон. У деяких монастирях священик після цього стає на коліна і робить глибокий поклін чолом аж до землі, потім ще хвилю клячить і адорує. Таким чином він і людям дає можливість усвідомити Христову смерть, уприсутнену тут на престолі.

Б) Західна Літургія: Після співу «Свят...» священик рецитує канон (анафору). У першому каноні епіклеза імпліцитно передбачена: «Щоб вони (дари) стали для нас (силою Святого Духа) Тілом і † Кров’ю Твого улюбленого Сина, Господа нашого Ісуса Христа (ГНІХ)».

У другому, третьому і четвертому канонах епіклеза виражена також словесно.

Другий канон: «Тому просимо Тебе, зішли росу Твого Духа на ці дари і освяти їх, щоб вони стали для нас Тілом і † Кров’ю Господа нашого Ісуса Христа».

Третій канон: «Тому смиренно просимо Тебе, Господи, силою Духа Твого освяти ці дари, щоб вони стали Тілом і † Кров’ю Сина Твого ГНІХ».

Четвертий канон: «Тому, Отче, просимо, щоб Святий Дух освятив і ці дари, щоб вони стали Тілом і † Кров’ю ГНІХ».

«Не людина чинить жертовні дари Тілом і Кров’ю Христовими, а Дух Святий» (св. Іван Золотоустий).

Після епіклези перед Христовими словами настає момент тиші. Якщо є хор, то він співає антифон до Святого Духа. Священик і люди подумки усвідомлюють подію установлення Христом Святої Літургії в горниці. Водночас усвідомлюють, що в тій самі горниці після Христової смерті, воскресіння та вознесіння апостоли прийняли Святого Духа. Невдовзі після цього вони вперше служили там Святу Літургію. Тепер відкупительна смерть Христа буде уприсутнена тут, на цьому престолі.

Після моменту тиші, яка супроводжується співом антифону, слідує основна частина Літургії – освячення (переісточення).

Слова установлення
«Прийміть, їжте, це є Тіло Моє…».
«Пийте з неї всі, це є Кров Моя…».


Умовою освячення є Христові слова установлення і дія Святого Духа (епіклеза). Священик промовляє слова установлення і в ту мить Дух Святий робить їх словами освячення. При освяченні сила Святого Духа з’єднує слова Христа під час Тайної вечері зі смертю Христа на хресті Голготи та реалізує таїнство перемінення дарів у Тіло і Кров Христа. Водночас уприсутнює на престолі хресну жертву Христа. Умовою освячення є співучасть священика, який через своє священиче свячення прийняв помазання Святого Духа для цієї літургійної служби.

Щоб священик і Божий люд могли духовно пережити таїнство Євхаристії, потрібно створити умови. Для того, щоб глибше зосередитися і особисто пережити, необхідні дві зупинки.

Перша зупинка ‒ перший момент тиші ‒ є перед освяченням: про неї згадувалося вище, вона є підготовкою до переживання євхаристійного таїнства. Під час цієї першої зупинки священик і віруючі знову просять і з вірою приймають того самого Духа, якого прийняли апостоли в день П’ятидесятниці. Для кращого переживання таїнства освячення допомагає прохання: «Святий Духу, уприсутни через священика Христову жертву на хресті».

Друга зупинка ‒ другий момент тиші (адорація) ‒ слідує після освячення:

Хор співає антифон, у якому повторюється ім’я Ісус. В цьому Божому імені є наше спасіння (Рим. 10,13). Під час адорації священик і люди, кожен особисто, усвідомлюють: незалежно від часу я тепер стою під хрестом Ісуса в момент Його помирання і смерті. Я дивлюся в обличчя Ісуса, усвідомлюю, що Ісус мене бачить, тепер до мене говорить і дає мені Свій заповіт словами: «Ось Мати твоя». Я роблю те саме, що апостол Іван: духовно приймаю Ісусову Матір за свою, як Іван, до свого єства ‒ „eis ta idia“ („in sua“) (Ів. 19,27). Під час прийняття Ісусового заповіту повільно промовляю арамейською мовою Боже ім’я Ісус – Єгошуа. Промовляю його подумки по складах, а особливо останню голосну «а» довгим видихом повторюю 3 рази поспіль для того, щоб зосередитися і свідомо прийняти через віру Ісусову Матір.

Далі під час цієї зупинки під хрестом переживу те, що сам найбільше потребуватиму в годину смерті ‒ досконалий жаль, у проханні: «Ісусе, Ісусе, Ісусе, помилуй мене, грішного». Це повторюю 5 разів з духовним поглядом, зверненим на п’ять Христових ран.

Вкінці усвідомлю зв’язок мого хрещення зі смертю Христа, виражений у Святому Письмі: «Хрещенням ви були занурені до Христової смерті» (Рим. 6). Вірою намагаюся заглибитись у це таїнство, знову взиваючи Христове ім’я «Єгошуа».

У Західній Літургії після стишення – адорації – священик встає і слідує анамнеза. Вона починається виголосом: «Тайна віри!». Люди відповідають: «Проголошуємо смерть Твою, Господи Ісусе, сповідуємо Твоє Воскресіння…». Священик продовжує анамнезу словами: «Споминаючи смерть і воскресіння Твого Сина…».

Що стосується Христового воскресіння, то в Літургії воно уприсутнюється в ту мить, коли частина гостії в чаші з’єднується з Христовою Кров’ю. Так відбувається у Східній і в Західній Літургії. У деяких монастирях замість слів «Передайте один одному знак миру», священик голосно промовляє: «Христос воскрес, а віруючі відповідають: «Воістину воскрес!» і хор певний час співає короткий антифон, який передає реальність Христового воскресіння. Цим підкреслюється і виражається правда анамнези: «Сповідуємо (в Літургії) Твоє Воскресіння».

У цьому листі подано схему, на якій зображено порівняння базових елементів найважливішої частини Святої Літургії на Сході і на Заході. Ці елементи є суттєвими в обох духовних традиціях.

Необхідно признати головний негативний аспект літургійної реформи, а саме: нею зловжили для повної заміни ієрархії відношень. Пріоритетне відношення до Бога було замінене відношенням до людини – горизонталь усунула вертикаль! Після біблійного розділення престолу і кивоту священика навмисне поставили спиною до кивоту! Тому в цьому питанні необхідно повернутися назад ‒ зробити жест покаяння: повернути сьогодні не лише престол, але й серце священика і людей до Бога! «Покаяння – це спасіння, відкинення покаяння – це смерть!» (св. Василій).

Також при принесенні жертовних дарів необхідно усунути двічі підкреслене слово «праця» і замінити його словами: «…хліб (вино), що Тобі приносимо. Ти Своїм Духом вчини його Тілом Христовим (Кров’ю Христа)…».

Дехто закидає, що Христові слова установлення неточно перекладені. Рішення полягає в тому, щоби промовляти їх мовою оригіналу (єврейською ‒ арамейською).

Додаток: Короткий підсумок того, що повинні переживати священик і віруючі під час двох зупинок

1-й момент тиші (3-5 хв.): Хор співає антифон.
(Думками перебуваю в Єрусалимі у горниці, де Господь Ісус установив безкровну жертву і де Святий Дух зійшов на апостолів.)
Veni Sancte Spiritus... Знову приймаю того самого Духа, якого прийняли апостоли (Є-го-шу-а-а-а*).
Святий Духу, уприсутни через священика** Христову жертву на хресті (Є-го-шу-а-а-а).

Примітка.
* Єгошуа = ім’я Ісуса арамейською мовою.
** Священик подумки промовляє: «через мене».

2-й момент тиші (адорація) (3-5 хв.): Хор співає антифон.
(Заповіт з хреста: Духом перебуваю на Голготі.)
Ісусе, Ти бачиш мене і тепер мені кажеш: «Ось Мати твоя!» ‒ «Приймаю» (Є-го-шу-а-а-а).
(Досконалий жаль.) Дивлюся на Твої рани і повторюю:
«Ісусе, Ісусе, Ісусе, помилуй мене, грішного» (5 разів).
(Смерть: «Хрещенням ми були занурені до Христової смерті».)
Тепер я з’єднаний з Твоєю смертю (Є-го-шу-а-а-а).

Два моменти тиші є надзвичайно важливими для усвідомлення таїнства Євхаристії. Як священикові, так і людям вони допомагають пережити це глибоко і особисто.

Ще запитання: «Що потрібно тим, хто їсть хліб і п’є з чаші Господньої? Нехай постійно пам’ятають про Того, який за них помер і воскрес. А що ще є спільного у тих, які про Нього постійно пам’ятають? Вони вже не живуть для себе, але для Нього!» (св. Василій).

+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського (Католицького) Патріархату

13. 10. 2021

Підписатися на розсилку нових публікацій від ВВП

mailerlite.com/webforms/landing/b9p8t8