Clicks1
NewsLetters

Коріння теперішньої глибокої кризи Церкви

Вершиною відступництва всередині Церкви є сам апостатичний Ватикан, на чолі якого стоїть т.зв. Франциск Бергольйо. Він нахабно інтронізував ідола Пачамаму в головному храмі святого Петра, він виступає за легалізацію союзів содомітів та пропагує мРНК-вакцину, яка змінює людський геном і є складовою частиною чіпування, від якого Біблія застерігає покаранням у вогняному озері. Крім того, пропагована вакцинація є засобом масового геноциду людства на 6 мільярдів! З Бергольєвою позицією зради Христового вчення та з програмою геноциду має єдність ціла берголіанська секта, яка окупує найвищі посади в сучасній Церкві.

Погляньмо на глибоке коріння цього деструктивного явища. Так зване наукове дослідження Святого Письма через Просвітництво, модернізм і школу Бультмана дійшло до заперечення всього надприродного у Біблії, тобто до атеїзму. Цей дух т.зв. науковості, який вийшов з протестантизму, вплинув особливо у 2-й половині ХІХ століття і на католицьких теологів, які хотіли бути «на високому рівні». Проти них виступив своїми листами та енциклікою «Pascendi Dominici Gregis» (1907 р.) папа Пій X. Згодом він виключив багатьох викладачів і студентів теології. Покарання уникнув професор історії, модерніст Анджело Ронкаллі, якого у 1958 році масонське закулісся просунуло на папу. У 1962 році цей Іван XXIII проголосив II Ватиканський Собор під гаслом «аджорнаменто» зі світом. Модераторами Собору він призначив ліберальних теологів, які через двозначні поняття просунули духа сучасних єресей. Поступово цей дух інфікував усі теологічні навчальні заклади. Його згубні плоди особливо явно проявилися на особі архиєретика Бергольйо, який вже багато разів публічно довів свою невіру та єдність з масонською організацією. Реальність така, що більшість сучасних єпископів і священиків духовно отруєні цим духом.

Як каятися за отруйне вчення т.зв. історично-критичного методу? Потрібно відкинути духа єресі цього т.зв. методу і чистим серцем прийняти правду Євангелії.

Так званий науковий метод, який базується на атеїстичній філософії, заперечує все надприродне у Біблії. Він ставить під сумнів факти і вигадує найрізноманітніші теорії, якими відводить від суті ‒ що автором Святого Письма є Святий Дух. Пропагандисти критичного методу ні не моляться, ні не наслідують Христа, ні не мають спасительної віри, а все ж хочуть бути духовними вчителями і пояснювати таїнства віри. Але натомість вони роздроблюють правди віри і ставлять їх під сумнів. Метою християнства є спасіння душ. Ми маємо приймати Боже слово як Боже слово, а тоді Бог робить і чуда, як свідчить апостол Павло (1 Сол. 2).

Учениця Бультмана, проф. Ліннеман, яка навернулася з атеїстичної системи історично-критичного методу, пише: «Атеїстична антихристиянська псевдонаука визнається історично-критичною теологією як єдиний фактично правильний підхід до Божого слова. Кожен, хто хоче, щоб його вважали теологічно освіченим… повинен вирішити дати у своєму мисленні простір атеїзму… Це перверсія… Як історично-критична теологія (метод), так і історична наука (в біблістиці) базуються на брехні. Отож наука тут не є синонімом правди, але бунтом проти Бога, який несправедливо придушує правду… Я категорично вважаю сміттям усе, що я навчала і написала до того, як віддала своє життя Ісусові. У 1978 році я власноручно викинула у сміття свої книги „Gleichnisse Jesu”, „Studien zur Passionsgeschichte”. Щиро прошу вас: зробіть те саме».

Якби я запитав вас, шановні єпископи та священики, коли виникли книги Нового Завіту та хто їхній автор, то ваша відповідь, особливо молодших, мабуть, базувалася б на найрізноманітніших теоріях, які під час вивчення теології ви прийняли за свої. Але ці теорії мають лише одну мету: поставити під сумнів людських авторів та божественне натхнення Святого Письма. Вам наголошували на гіпотезах про йоанівських та павлівських авторів, а у Старому Завіті ‒ про Ягвіста та Елогіста, про Девтеро- і Тріто-Ісаю. Вас запевняли, що Святе Письмо неможливо зрозуміти без наукового погляду. Один кардинал 40 років тому заявив: «Це забобони еволюціоністського походження ‒ стверджувати, що Біблію можна зрозуміти лише на основі вивчення її виникнення і розвитку… Багато героїв віри та святих були неосвіченими і часто не були фахівцями з екзегетики, але саме вони найкраще розуміли Біблію».

Фразами про павлівських та йоанівських авторів Нового Завіту ставлять під сумнів авторство апостолів Івана і Павла. Цих т.зв. наукових теорій є багато. Їх мета ‒ порушити основи християнського вчення. Вас змушували присвячувати їм багато часу за рахунок пізнання суті Святого Письма. Автор усієї Біблії ‒ Дух Божий, Його потрібно приймати. Тоді у Божому Дусі ми повинні проповідувати вчення про спасіння, а не якісь мінливі теорії, які ніколи нікого не навернули й не навернуть, а навпаки ‒ ще й поставлять під сумнів віру тих, які її мають. Під час свого теологічного навчання ви чули багато теорій про походження окремих Євангелій, але такої теорії ви, мабуть, не чули:

1) Євангелія від апостолів Івана та Матея були написані в перші години після зродження Церкви, тобто вони виникли відразу ж після зіслання Святого Духа.

2) Євангеліє від Івана негайно перекладалося грецькою мовою. У той же час апостол Матей диктував своє Євангеліє писарям, які записували його єврейською (арамейською) і одночасно грецькою мовами.

3) Логічні та практичні причини:

а) У день П’ятидесятниці навернулося багато прочан з багатьох народів (Ді. 2). Це були євреї. Деякі з них були вчителями Закону. Вони знали Святе Письмо по-єврейськи та грецький переклад Септуагінти.

б) Треба було засвідчити цим наверненим євреям, що Ісус є Син Божий, щоб через віру в Нього вони мали вічне життя (пор. Ів. 20,31). Це завдання взяв на себе апостол Іван. Також потрібно було вказати тим, які повірили, що в Ісусі звершилися пророцтва Святого Письма. Це завдання взяв на себе апостол Матей. Ці аспекти вони врахували при написанні (диктуванні) своїх Євангелій.

в) Щоб це було авторитетно, перші Євангелія повинні були написати наочні свідки Ісусового вчення, чудес, страждання, смерті та воскресіння, а це були апостоли Іван та Матей. Таким чином ці два Євангелія набули надзвичайно важливого авторитету.

г) На єврейських Богослужіннях читається Святе Письмо, а потім його тлумачать. Для християнських Богослужінь було необхідно, щоб крім читання уривків із Старого Завіту, читалося Євангеліє. Тоді його могли пояснювати. Це читання з Євангелія було необхідним, насамперед, на місійній території. Богослужіння слова було поєднане і з Господньою вечерею (з ламанням хліба). Отож незамінною частиною християнського Богослужіння було написане Боже слово ‒ Євангеліє.

д) Для проведення місії необхідна стабільна письмова основа, на якій можна базуватися! Це не може бути лише усно передане слово. Це має бути написане слово очевидця, а такими очевидцями були названі апостоли ‒ євангелисти. У тогочасному культурному світі говорили переважно грецькою мовою, тому задля місії Євангелія з самого початку були написані також грецькою мовою!

Так би вчинив кожен мудрий місіонер, якби би був на місці апостолів.

Отож апостоли написали як очевидці про те, що бачили і чули, і чого їхні руки торкалися, задля того, щоб і ви повірили. Залишити місію лише на усний переказ було б нерозумно. Латинське прислів’я справджувалося і справджується досі: «Що написано, те дано». Згодом можна давати тлумачення, але основою повинно бути написане слово.

Так звана історична наука (в біблістиці) фактично заперечила натхнення Святого Письма, Христове Божество, Його реальне та історичне воскресіння, а цим зруйнувала основи нашої віри. Історичні критики не мають нічого спільного з особистим відношенням до Ісуса і не знають суті спасительної віри, яка пов’язана з наверненням і шляхом покаяння. Свою невіру вони ховають під маскою т.зв. науки, хоч насправді це не наука, а псевдонаука і брехня. Вони створили помилкову суспільну думку, що хто не підпорядковується їхньому погляду, є неповноцінним. Це вплинуло зокрема на студентів теології, які з великим ентузіазмом прийняли цей т.зв. науковий метод. Плодом цієї атеїстичної ідеології є літепле християнство та масове відступництво християнських народів.

+ Ілля

Патріарх Візантійського Вселенського (Католицького) Патріархату

+ Методій, ЧСВВр + Тимотей, ЧСВВр

єпископи-секретарі


20.02.2021

Візантійський Вселенський (Католицький) Патріархат (ВВП) ‒ це спільнота монахів, священиків та єпископів, що мешкають у монастирях. Очолює ВВП Патріарх Ілля з двома єпископами-секретарями: + Тимотеєм і + Методієм. ВВП виник з необхідності захищати основні істини християнської віри від єресей і апостазії. Псевдо-папу Бергольйо ВВП не визнає і не підпорядковується йому.

Підписатися на розсилку нових публікацій від ВВП

vkpatriarhat.us4.list-manage.com/…4da3e3582e1ecefc&id=c8496b93c3