Christmas Campaign: Financial Insights
Clicks1

Коментар ВВП до інтерв’ю журналіста з пропагандистом гомосексуалізму – ватиканським радником, священиком Джеймсом Мартіном, єзуїтом (ІІІ частина: Вчення Церкви, наука і псевдонаука)

(ІІІ частина: Вчення Церкви, наука і псевдонаука)

Єзуїт Мартін в своєму інтерв’ю, з метою усунення моральних законів і вчення Церкви, посилається на науку і лицемірно заявляє: «Чому б нам не відкритися тому, чого нас може навчити наука?» Але ми повинні розрізняти: існує наука, яка шукає правду, а існує псевдонаука − інструмент політики та ідеології, яка ліквідує правду. Мартін посилається на цю псевдонауку.

Кореспондент: Цитата з церковного документа: «Перед лицем різних біблійних і теологічно-моральних тлумачень, які заперечують моральне зло гомосексуальної поведінки, Церква нагадує, що її вчення непомильне». Чи слід це розуміти так, що відкидаємо науку і це обговорення закрито?

Мартін: «Чому б нам не відкритися тому, чого нас може навчити наука? Згадайте, що традиційно богослов’я трактується як «fides quaerens intellectum» або віра, яка шукає розумову аргументацію. Вірі нема чого боятися науки».

Відповідь на маніпуляційне питання і маніпуляційну відповідь Мартіна: Це маніпуляція наукою. Слід знати, що ми повинні розрізняти між продажною псевдонаукою і справжньою наукою. Протягом десятиліть адвокати руху ЛГБТІ стверджували, що людина народжується з гомосексуальною орієнтацією і протягом життя тільки повинна з’ясувати, яка її справжня орієнтація, а вона може відрізнятися від біологічної. Ця лженаука частково прорвалася до лав Католицької Церкви, де головним відкритим захисником цього напрямку є саме радник Ватикану з питань комунікацій Джеймс Мартін. Як всесвітньо відомий автор медійних конференцій і книг, він просуває зміну вчення Церкви щодо питання гомосексуалізму, заявляючи, що «найвідоміші психологи, психіатри, біологи і соціологи кажуть, що люди просто такими народжуються». В супереч цьому, науковий журнал «Science» у вересні 2019 опублікував велике наукове дослідження, висновки якого однозначно доводять, що не існує т.зв. «гомосексуального гена», наслідком якого була б гомосексуальна орієнтація людини. В опублікованому дослідженні взяло участь 500 000 осіб, що робить його найбільшим і найбільш детальним дослідженням у своєму роді. «З погляду генетики не існує жодного елемента, який міг би обґрунтувати гомосексуальну поведінку», − сказала генетик Андреа Ганна з фінського Інституту молекулярної медицини і автор проекту. (science.sciencemag.org/content/365/6456/869.full)

Канадський історик гендеру Крістофер Даммітт, навпаки, про свій проект, яким обґрунтовував гендерну ідеологію, відкрито сказав: «Гендерні дослідження? Вибачте, я все придумав…». На порталі «Quillette» він визнав, що брехав і фальсифікував результати своїх досліджень. У той же час, експертні комісії з гендерних питань по всьому світі у своїй діяльності працюють з висновками, до яких він прийшов у своїх «дослідженнях» і які в кінці сам назвав помилковими. Крістофер Даммітт сказав: «Повторюю: проблема полягала і полягає в тому, що я все вигадав. Я весь час повторював: статі не існує, я знаю це, і так це є». Крістофер Даммітт відкрито визнає, що маніпулював також кількістю досліджуваних людей. Його висновки були зроблені тільки на підставі 5 випадків.

Після 20 років шахрайських досліджень Даммітт шкодує, що так вчинив, і просто говорить: «Mea culpa … Я від А до Я це вигадав», − і додає: «Я не був єдиним». За словами Даммітта, все наукове співтовариство, яке займається гендерними дослідженнями, спотворює або фальсифікує дані. «Просто це спосіб, яким працюємо в цій галузі науки». (quillette.com/…s-of-a-social-constructionist/)

На аналогічні наукові дослідження посилається єзуїт Мартін, але він, на відміну від Даммітта, вже не має стільки покори, щоб також визнати, що вся його діяльність з просування гомосексуалізму в Церкві заснована на обмані.

Брехню Мартіна про т.зв. наукове підтвердження гомосексуалізму спростовує і матеріал 11-ї загальнодержавної конференції Асоціації християнських медиків на тему «Етичні проблеми в медицині», Прага, 21-22 жовтня 2000 р., під назвою: «Гомосексуалізм: Нормальний варіант людської поведінки?» Цитуємо: «Особливість гомосексуалізму − велика кількість різних інших сексуальних практик, з яких деякі можуть завдати серйозні наслідки для здоров’я. Що стосується сексуальної поведінки в суспільстві, то коли зняти одне соціальне табу, інші вже падають легко і швидко.

Гомосексуальні активісти намагаються зібрати якомога більше доказів того, що вони народилися такими, і що цей факт потрібно прийняти та згідно нього жити. Майже 80-ти річні спостереження показують, що вирішальну роль у виникненні гомосексуалізму грає сімейне середовище».

Не лише простий вибір, а компульсивний розлад

З усіх біологічних інстинктів сексуальний інстинкт найбільше пов’язаний з почуттям насолоди. Відчуття насолоди створює сильний імпульс до формування поведінки. Якщо біологічні імпульси, особливо сексуальні, хоча б частково не регулюються і не перебувають під контролем цивілізаційних впливів культури і волі, заклики до їх негайного задоволення глибоко вкорінюються в нервовій системі мозку. Тоді світ сексуальних фантазій особливо важко стерти. З цієї причини нерегульовані сексуальні нахили стають звичкою, потім спонуканням і в кінцевій фазі не відрізняються від залежності.

Факти, які доводять, що гомосексуальна поведінка відповідає характеру компульсивного розладу − це, окрім іншого, надзвичайно висока розбещеність, типова для гомосексуальних відносин, і переплетення гомосексуального способу життя з іншими залежностями, такими як алкоголізм і абузус (зловживання) важкими наркотиками.

Гомосексуальні активісти і політична програма

Можуть виникнути питання: Чому вище наведена інформація сьогодні не є загальновизнаною? Чому фахівці з психіатрії та сексології постійно цитують праці, шкідливі не тільки з точки зору методології, але і з точки зору інтерпретації результатів? Чому гомосексуалістам радять прийняти свій т.зв. нормальний варіант поведінки і впорядкувати своє інтимне життя згідно зі своєю схильністю? Тому давайте трохи заглянемо в історію.

Гомо-активісти сподівалися, що якщо їм вдасться змінити дефініцію гомосексуалізму, решта частини суспільства дуже скоро приєднається до цього нового розуміння, бо американське суспільство − це народ, залежний від експертів. Тому вони зосередили свою атаку на Американську психіатричну асоціацію (АПА). Ще у 1963 році Комітет громадської охорони здоров’я Нью-Йоркської медичної академії написав, що «гомосексуалізм − це дійсно хвороба». Але через десять років, без істотних нових наукових доказів, аргументи гомосексуальних активістів стали новим стандартом серед психіатрів. У 1973 році АПА проголосувала за виключення гомосексуалізму зі списку психічних захворювань. Так зване дослідження почалося вже пізніше, коли гомосексуалізм вже було викреслено, і не могло бути й мови про те, щоб це якось могло змінитися. В питанні нормалізації гомосексуалізму AПA перебувала під впливом політики, а не науки. Перед тим, ще 3 травня 1971 року, під час засідання видатних членів цієї галузі науки, протестуючі гомо-активісти увійшли в приміщення, захопили мікрофон і «оголосили війну психіатрії», оскільки, мовляв, «психіатрія веде винищувальну війну проти них».

Коли потім Комітет з номенклатури зібрався у 1973 році, щоб формально оцінити цю справу, рішення вже було заздалегідь винесено за закритими дверима. Відбулося формальне голосування за запланованим сценарієм. Гомо-активісти реагували дуже швидко і дієво. Вони заздалегідь розіслали листи всім 30 000 членам АПА. В них вони погрожували, що ті повинні «голосувати за їхню вимогу». Ще через чотири роки після цієї події, в одному опитуванні психіатрів, 69% з них не погоджувалося з тодішнім зманіпульованим голосуванням і все ще вважали гомосексуалізм хворобою. Байєр це коментує: «Висновок не був результатом, заснованим на наближенні до наукової істини, як цього вимагає розум, а справою, яку вимагав тодішній ідеологічний клімат».

Доктор Сатіновер пише: «Всі ці зміни дефініції та класифікації гомосексуалізму відбулися в науковому вакуумі». Багато з сучасних досліджень в цій області має вже заздалегідь визначений результат. Слід зазначити, що «психіатрія − одна з перших професій, яка стала об’єктом політичної маніпуляції», пише д-р Сатіновер.

Тут ми бачимо, що т.зв. відомі вчені, на яких посилається Мартін, це ті, які вже прийняли фальшивий фундамент, що його просуває сильна політична сцена. Тут мова йде не про науку, а про політику та ідеологію. Сьогодні кожна людина бачить, що гомосексуалізм цілеспрямовано пропагують з метою деморалізації суспільства, ліквідації інституту сім’ї і, в кінцевому результаті, реалізації редукції людства. Єзуїт Мартін це добре знає, однак цинічно бреше людям в очі. До того ж він мовчить про головні наміри, яким служить ця ідеологія гомосексуалізму і, пов’язана з нею, гендерна ідеологія разом з терором т.зв. сексуального виховання, а фактично деморалізацією дітей. Єзуїт Мартін є дієвим інструментом недійсного папи Бергольйо, який легалізує гомосексуалізм в Церкві. Це бунт проти Бога і проти Божих, моральних і природних законів. Це явне свідчення того, що Бергольйо не є дійсним папою, а зрадником і ворогом Христа та Церкви. З ним має єдність, окрім інших, і архиєпископ Кондрусевич, який прагне повалити законну владу в Білорусі і просунути гомодиктатуру, очолювану жінками, які або публічно просувають гомосексуалізм, або, поки що, дипломатично мовчать на цю тему. Чи усвідомлює архиєпископ наслідки свого злочину для невинних і щирих християн та людей доброї волі в Білорусі? Якби ж то у цього ієрарха було хоча б стільки покори, як у канадського соціолога К. Даммітта, який сказав: «Mea culpa!» − і визнав свій обман: «Я брехав. Я від А до Я це вигадав!». Якби ж то стільки покори мали єзуїт Мартін і псевдопапа Франциск Бергольйо, щоб викрили й визнали істинний намір просування гомосексуалізму в Церкві! Поки що вони залишаються в цинічній закам’янілості та брехні. Вони не хочуть усвідомити, які жахливі наслідки це принесе для народів, а також для душ, які своєю демонічною ідеологією вони кидають в вічну погибель. Чи навернуться від брехні до правди ці спокусники і обманники в церковних ризах?

(Продовження в наступній частині)

Візантійський Вселенський (Католицький) Патріархат


18.09.2020

Візантійський Вселенський (Католицький) Патріархат (ВВП) ‒ це спільнота монахів, священиків та єпископів, що мешкають у монастирях. Очолює ВВП Патріарх Ілля з двома єпископами-секретарями: + Тимотеєм і + Методієм. ВВП виник з необхідності захищати основні істини християнської віри від єресей та апостазії. Псевдо-папу Бергольйо ВВП не визнає і не підпорядковується йому.