Самоупокорення і малі жертви

Перша форма любові – це постійне самоупокорення. Але людина не мусить шукати чогось штучного. Йдеться тільки про те, щоб приймати правду! Коли прийде гіркість на ближнього, треба роздумувати про його добрі риси і вчинки, і згадати свої погані риси та зло, вчинене в минулому. І так в дусі перед ним упокорятися і бачити в ньому Ісуса. А тоді прийде світло і любов до цієї людини.

Друга форма любові – це жертва! Приносити малі жертви, самозречення за ближнього, але не з позиції «я спасаю», але аж тоді, коли я перед ним упокорюся і визнаю його кращим від себе. Якщо буду «помагати» ближньому, але не упокорюся у своєму серці перед ним і його не вивищу, то не буду його по-справжньому любити. Тоді й він буде відчувати, що хоча я йому допомагаю, але все це штучно, і невдовзі відкине таку допомогу, почуваючи себе зманіпульованим, поневоленим і залежним від мене. Чиста любов розп’ята. Треба кликати Ісуса до таких ситуацій, не робити нічого у власній силі. Таким чином створюю надзвичайний простір для чудес і досвідів!!!

«Любов, не заздрить, любов не величається, не надимається…» (1 Кор. 13,4)