Clicks5
NewsLetters

Роздуми над Словом життя Ів. 14,21

«Той, у кого Мої заповіді, і хто їх береже, той Мене любить.
Хто ж Мене любить, того Мій Отець полюбить, і Я того полюблю і йому об’явлю Себе»


Умовою внутрішнього пізнання Ісуса є прийняття Його заповідей. Але цього недостатньо. Потрібно також виконувати Ісусові заповіді. Виконування Ісусових заповідей є ознакою любові до Нього.

Чому ми повинні любити Ісуса? Бо Він раніше полюбив нас і взяв на Себе наші гріхи, заплатив за них Своєю пролитою кров’ю та Своєю смертю на хресті. Цим здобув для нас вічне щастя в небі. Перший ступінь любові ‒ це принаймні вдячність. І пес вміє бути вдячним тому, хто зробив йому добро, і навіть хижий звір, як бачимо на прикладі лева з життєпису святого Герасима. Коли святий витягнув йому з ноги колючку і полікував його, лев йому вірно допомагав, а потім із вдячності до свого благодійника на його могилі помер від смутку.

Ніхто не виявив нам більшого добродійства, ніж Господь Ісус. А крім того, те, що любимо Ісуса, виконуючи Його заповіді, приносить користь нам самим, при чому вже тут, на землі. Ісусові заповіді захищають нас від рабських залежностей і від зла, та спонукають нашу душу до чистої любові і до чинення справжнього добра іншим. Плодом є мир в душі, який світ нікому не може дати. А що стосується смерті та вічності, то щирий послідовник Ісуса має відкриту браму до вічного життя. Виявляючи любов до Ісуса, ми, власне, правильно любимо самих себе, бо так здобуваємо найбільше добро в часі і після смерті. Лише дуже немудра людина може ігнорувати цю реальність – на свою дочасну та вічну шкоду.

Заповіді Ісуса не є важкі, хоча й пов’язані з певним самозреченням. Самозречення паралізує родовище зла в нас, его, яке завдає нам шкоди, а іншим приносить страждання. Ісусове слово «зречися себе» не закликає до самоцільного мучення самого себе ‒ навпаки: через самозречення ми здобуваємо справжні та вічні цінності. Ми повинні задля Ісуса відрікатися себе у дрібницях. Любов, яка є формою жертви ‒ як любов до Бога, так і любов до ближнього ‒ природно пов’язана зі зреченням свого себелюбства, тобто егоїзму.

Сьогодні люди стають комп’ютерними маніяками, вони залежні від соціальних мереж, від смартфонів і т.п. Так витрачають багато часу на горизонтальному рівні. Багато відносин, створених таким чином, і багато набутих інформацій є не тільки зайвими і марними, але й шкодять душі. Тому ми повинні тримати на вуздечці свою цікавість, яка тягне нас до марноти. На жаль, нас не цікавлять справжні цінності. На те, щоб досліджувати Боже слово, шукати Божі таїнства і Божі скарби, які нам іржа не зіпсує і злодії не вкрадуть, у нас не залишається часу.

Ісус обіцяє, що коли я буду виконувати Його заповіді і так проявляти Йому справжню любов, результатом буде те, що Небесний Отець полюбить мене. Ісус обіцяє і те, що потім дасть мені Себе пізнати.

Світ постійно говорить про любов, але за цим словом приховується найгрубший егоїзм, аморальність, збочення, цинізм і тиранія. Приклад ‒ закони для захисту дітей: не йдеться про їхній захист, але про викрадання їх у батьків, про їхній моральний розклад і про заподіяння їм найбільшого психічного та фізичного терпіння. Говориться про любов, але множаться розлучення, вбивства ненароджених дітей, судові процеси ‒ і все це, начебто, з «любові». Насправді ж це себелюбство, грубий егоїзм.

Якщо прочитаємо 14 главу, то там є й інші вірші, які вказують на плоди любові до Ісуса. У вірші 23 Ісус обіцяє: «Злюбить того Мій Отець, і прийдемо Ми до нього, і в ньому закладемо житло». Отож той, хто любить Ісуса і виконує Його заповіді ‒ що пов’язане з жертвами, іноді з висміюванням, з різними переслідуваннями, з приниженням ‒ переконається, що ця жертва любові до Ісуса приносить плоди: вся Пресвята Трійця живе в душі такої людини, яка стає живим кивотом і носієм Христа, справжнім Христофором.

Того вечора, коли Ісус промовляє ці слова, тобто ввечері перед Своєю смертю, Він підбадьорює апостолів, а також підбадьорює кожного, хто прийняв Його заповіді і хто зберігає їх. Він каже: «Не полишу вас сиротами; Я прийду до вас… І взнаєте того дня, що Я в Моєму Отці, і що ви в Мені, а Я у вас. Той, у кого Мої заповіді, і хто їх береже, той Мене любить… і Я йому об’явлю Себе».

Але тут Ісус говорить і про протилежне: «Хто Мене не любить, той не зберігає Моїх слів», а це стосується і кожного священика, єпископа і навіть папи. Я можу поставити собі питання: Чи я люблю Ісуса? Відповідь ясна: Якщо я зберігаю Його слова, то люблю Ісуса. Якщо не зберігаю їх, то не люблю Його. Тому мушу каятися і зберігати Його слова. Це логічно.

У наступних віршах Ісус говорить про Святого Духа, якого обіцяє нам і для того, щоб ми могли любити Ісуса, виконувати Його заповіді і заради Нього навіть пожертвувати своїм життям, за прикладом тисяч і сотень тисяч мучеників. Час, в якому ми живемо, мотивує нас до цього.

Візантійський Вселенський (Католицький) Патріархат

Підписатися на розсилку нових публікацій від ВВП

list-manage.com/subscribe?u=bed9f40cf4da3e3582e1ecefc&id=c8496b93c