Мар'ян Галан – чернець Чину Найсвятішого Ізбавителя.

Мар'ян Галан – чернець Чину Найсвятішого Ізбавителя .
Док. фільм про Мар’яна Галана - ченця Чину Найсвятішого Ізбавителя, наймолодшого у новому беатифікаційному списку.
Слуга Божий бр. Мар'ян Галан.
1927-1952
1927 року в селі Жирівка Пустомитівського району Львівської області в подружжі Миколи та Марії Галан народився син Мар’ян. Крім нього, подружжя мало ще четверо дочок. Батько Мар’яна був дяком, і від нього він більше запізнавався з релігійним життям.
Початкову та неповно-середню освіту здобув у родинному селищі. Був здібним, сам намалював портрет Шевченка, сам вишив сорочку, бо - як згадують рідні - дуже хотів її мати. Після закінчення шкільного навчання, у 1941 році Мар’ян розпочинає навчання в малій семінарії-ювенаті оо. редемптористів, де в той час о. Микола Чарнецький, а згодом Апостольський Візитатор на Волині, був одним із перших професорів. Його товариш по науці згадує: “Мар’ян був спокійний, урівноважений, набожний, мріяв залишитись в монастирі. Ми часто на цю тему говорили і його щось тягнуло туди”. Після закінчення Ювенату Мар’ян вступає до монастиря оо. редемптористів у Львові, де настоятелем у той час був о. Іван Зятик, через руки якого в 1944 році він склав монаші обіти.
Після псевдособору 1946 р. священиків УГКЦ, які відмовлялились переходити до Православної Церкви, очікували арешти, тюрми, заслання на далекий Сибір. Оскільки Мар’ян мав тоді 19 років, його разом із іншими монахами направили на військову службу, яку він проходив в м. Уфа. Командир військової частини зазначує, що Галан “до занять відносився добросовісно, добре засвоював програмний матеріал та був авторитетом серед товаришів”.
У 1949 році, за успішне поводження в армії, Мар’ян отримав відпустку, після закінчення якої, повертаючись до військової частини, отримує ордер на обшук. Під час обшуку у нього забрано книгу св. Альфонса „Нехай буде Твоя (Господи) воля”. Після цього, заарештований за „антирадянську діяльність”, яка, як виявилось, полягала в тому, що вірив в Бога, не скривав це перед іншими, носив хрестик, був міцно переконаний у правдивості Христового вчення та Церкви, відмовлявся від вступу у комсомол та іншим розраджував це робити, кажучи: „Комсомольці не вірять у Бога, а згідно мого віровченя, - безбожність є тяжким гріхом”. На запитання слідчого, чому він вирішив вступити до монастиря, - відповів: „Будучи релігійним чоловіком, я вирішив посвятити все своє життя для служіння Богові, тому й став монахом”.
Був засуджений на 10 років каторжних робіт у розбудові Волго-Донського каналу, де серед важких умов та знущань відійшов по небесну нагороду як мученик за Христа, якого так полюбив, що у 25 років був готовий і життя своє віддати за Нього. Не настрахався різного роду тортур, не розплився у безбожному армійському середовищі, а своїм прикладом показав, що одночасно можна добре сповняти службові обов’язки і бути вірним Богові.
Бр. Мар’ян був і залишиться мов тим „світильником, який палає і світить” (Ів.5.35), особливо для молодого покоління.