Швеція відома своїми суперконцернами («Вольво», «Еріксон», «Ікеа», «Сааб») і масштабними соціальними програмами, спрямованими на підтримку незахищених верств суспільства. Частка валового внутрішнього продукту, затрачувана, приміром, на соціальне забезпечення людей літнього та похилого віку, — найвища у світі. Є безкоштовне медичне обслуговування. На фінансування охорони здоров’я йде близько 80% прибуткового податку.

Але є й інша статистика. У шведській столиці Стокгольмі 90% померлих кремують, 45% урн родичі не забирають. У переважній більшості похорон відбувається «без церемоній». Працівники крематорію не знають, чиї саме останки спалюють, бо на урнах — лише ідентифікаційний номер. З економічних міркувань, енергію, отриману від спалених урн, на вибір включають в обігрів власного будинку або в систему обігріву міста.

Відсутність похоронних церемоній — це лише частина загальної тенденції обривання почуттєвих та емоційних уз у багатьох шведських сім’ях. Редактор шведського видання Nyliberalen Генріх Бейке, пояснюючи причини явища, зазначає: «Сім’я стала метою атак соціалістів, оскільки за своєю природою виступає організацією, альтернативною державним інститутам опікунства. Сім’я покликана захищати людину. Коли в неї виникають проблеми, наприклад відсутність грошей або погіршення здоров’я, людина завжди може звернутися по допомогу до рідних. Шведська держава впродовж десятиліть намагається розірвати ці сімейні стосунки та зв’язки, допомагаючи безпосередньо кожній людині і в такий спосіб роблячи її залежною від себе».